Кожна церква, значною мірою, живе за рахунок наших з вами пожертв. Добровільні внески ми залишаємо у храмах купуючи свічки, замовляючи молебні, панахиди. Ми часто платимо за хрещення чи вінчання, кладемо гроші до скриньок для пожертв під час богослужінь або робимо внески на конкретні потреби парафії, як ремонт чи благодійність. Але чи часто ми думаємо про те, куди саме прямують наші з вами кошти після того, як опиняються у церковній скриньці? 

Останнє масштабне опитування, яке провели серед українців у 2019 році, показало, що найчастіше віряни підтримують церкву матеріально у дні великих свят та платять за обряди. Західна Україна традиційно показує найвищий рівень регулярної матеріальної підтримки Церкви та найнижчий відсоток тих, хто ніколи не підтримує.  
Зрозуміло, що у маленьких парафіях, де кількість вірян невелика, то й сума зібраних коштів буде мала. Цих грошей може вистачити на найнеобхідніші потреби: оплату комунальних послуг, церковні атрибути, підтримку священника.

Однак, у великих парафіях, де кількість вірян значно більша, можна говорити про великі суми. 

Чи існує облік церковних грошей?

Облік церковних грошей ніби й є на папері. Церковні організації мають вести якісь записи для держави. Але коли справа доходить до тих грошей, які ми кладемо в скриньку, купуємо свічки, то там вже все складніше. Часто ці гроші ніхто особливо не рахує і не показує, куди вони йдуть. Все залежить від того, наскільки чесний та відповідальний ваш священник у церкві.

Держава в Україні має певну позицію щодо обліку та оподаткування церковних коштів, яка регулюється законодавством про свободу совісті та релігійні організації, а також податковим законодавством. Зокрема, більшість релігійних організацій реєструються в Україні як неприбуткові. Це дає їм певні податкові пільги, зокрема звільнення від податку на прибуток за умови, що їхні доходи використовуються виключно для статутної діяльності.

Простими словами, держава каже церквам: “Ви зареєстровані як ті, що гроші не заробляють, а використовують на свої потреби. Тому ви маєте вести облік своїх доходів і витрат і показувати нам звіти, що ви ці гроші саме на це й витрачаєте”. Тобто держава хоче бачити загальну картину, але не втручається в усі дрібні фінансові справи кожної церкви та не змушує їх бути повністю відкритими для всіх.